Весна прийшла у рідний край!

7 грудня ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ХУСТИНИ 

Хустка є символом прихильності, оберегом і важливим ритуальним предметом. 

Це невідємна частина української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов'язковим головним убором, а й особливим предметом, реліквією, що передавалось із покоління в покоління.

9 листопада – визначна дата в історії українського народу. Незалежна Україна вшановує Преподобного Нестора Літописця та відзначає День української писемності та мови.

Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні.

Розмовляємо рідною державною українською мовою.

А мова у нас – багата, мелодійна, щира, як і душа українського народу. Її зміцнення та розвиток – почесна місія від наймолодшого до найстаршого громадянина України.

На честь Дня української писемності та мови у ДНЗ "Буратіно" організовано тематичний день

"Мова рідна - серцю милий спів".

Осінь - пора золота!

Українські народні прикмети та повір'я осені

Садівники

Наближається визначна дата - день народження великого українського поета, художника, національного генія Т.Г.Шевченка. Тому основне завдання сьогодні - запалити в душі малюків вогник цікавості до творчості великого Кобзаря; викликати інтерес до культурної спадщини українського народу. В зв`язку з цим у нашому садочку з 09 по 14 березня буде проходити тиждень під гаслом "Ми тебе не забули, Тарасе".

                                                                                                                                              

                                                                                                                                               07.03.2017р

Звіт про проведення тижня

Щовесни , коли тануть сніги
І на рясті просує  «веселка»
Повні сил і живої снаги , 
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

«Дітям про Шевченка»  

Саме в такий березневий  світлий час яскраво засяяла над Україною зірка Т.Г.Шевченка – пророка, поета , художника.
Сьогодні ми зустрінемося з великим українським поетом Т.Г.Шевченком. А чому саме зараз? Бо день народження і день смерті його стоять поряд   9 – 10 березня. Між цими двома березневими днями 47 років життя , яке стало славою і гордістю українського народу.
Сьогодні ми звертаємося до поета , який став для України заповітною думою , її без-смертною піснею. Тож нехай вогонь його душі ( запалюю  свічку ) запалить у наших серцях іскорку віри , надії , любові до рідної землі , свого народу.
- Придивіться до портрета Т.Г.Шевченка. І ви обов'язково  зустрінетесь з його сумними очима , в яких затаїлись невиплакані сльози , біль і печаль. Високе чоло свідчить про високий розум. Ми ніби  відчуваємо , як його переповнюють думи. Про що ж він мріє? А мріє він про свою долю безталанну ,  про далеких рідних людей , про Україну.

Багато років  на Україні  було кріпаки і пани. Кріпаки – убогі, неписьменні люди мусили важко працювати, задарма, на пана. Пани зневажали своїх кріпаків, крім того ,що заставляли їх працювати , били і навіть могли продати або подарувати іншому панові . і саме в той час народився Т.Г.Шевченко
      
                                          В похилій хаті край села ,
                                          Над ставом чистим і прозорим ,
                                          Життя Тарасику дала
                                          Кріпачка – мати , вбита горем.

                                                                                               
     Народився Тарас Шевченко в селі Моринці на Черкащині у бідній родині . Батька Тараса звали Григорій Іванович,
а матір – Катерина Якимівна.
Жили вони в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а сім’я була чимале-нька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. А звали їх: Катерина, Ярина, три Марії, Микита і Йосип.
Старша сестра Катерина була Тарасові за няню. Вона доглядала меншеньких дітей, го-дувала їх, коли батьки працювали на панському полі, поралася в хаті й надворі. Тарас дуже любив свою сестричку-няню, слухався її. Він був допитливий, вразливий, усім ці-кавився. Любив малий Тарас бавитися з дітворою, а ще більше слухати казки, пісні. Прийде, бувало, мати з роботи, сяде відпочивати, згорнувши свої натруджені за день руки, а він до неї горнеться, просить казку розказати, пісню заспівати. А ще більше лю-бив Тарас розповіді діда Івана Шевченка. Слухати його збиралася не тільки сім’я Шев-ченків, а й багато сусідів. Дідусь розповідав про героїв, які боролися за правду, за кра-ще життя простих людей, розповідав про повстання селян-кріпаків проти панів. Опові-дання діда Івана будили у Тараса думи про долю кріпаків.
Дитяча радість Тараса потьмарилася горем ще в дев’ять років, коли померла мама.
А через два роки помер і батько. Ось, як про це пише Шевченко: 
         
           Там матір добрую мою
            Ще молодую у могилу
            Нужда та праця положила.
            Там, батько, плачучи з дітьми, 
            А ми малі буди і голі,
            Не витерпів лихої долі,
            Умер на панщині,
            А ми-розлізлися межи людьми,
            Мов мишенята…            

І почалося страшне сирітське життя. Тарас оселяється у дяка в школі - як школяр і дяків помічник.  Він за те що вчився мусив виконувати всю роботу в школі та вдома у дяка. Небагато пройшло часу, але багато змінилося в житті хлопця. Він відчував потяг до поезії, малярства. В 14років його забирають працювати до поміщика - пана Енгельгарда. Важкими були його дитячі роки. ..
    - Почав писати вірші Тарас ще в дитинстві. Перша його збірка вийшла під назвою «Кобзар» . Знаєте чому?
Коли Тарас був малий, він любив слухати пісні про народ, його життя. Ці пісні співали дідусі і грали на кобзі. Їх називали кобзарями. А Шевченко писав вірші про народ, і тому назвав свою книгу «Кобзар».

Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка – живе і вічне.
Вивчаймо його, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу.

Тебе, Тарасе, не забудем,
Ні твої думи, ні слова.
У серці збережем ту віру,
Що ти віршами сповивав.

Тебе, Тарасе, не забудем,
Ти не хвилюйся, батьку, спи.
Ми збережемо Україну,
Ми твої вірнії сини.

Хай навіть стомимось в дорозі,
І розболиться голова,
Прилинуть нам на допомогу
Твої могучії слова.

Не раз вже теє твоє слово
Вело людей до боротьби,
Не раз кромсало панську душу,
Не раз страждав за нього ти.

Тебе і мучили, і били,
Та все зійшло їм нанівець,
З тяжкими ранами на тілі
Ти знову бравсь за олівець.

Ти був як озеро в пустелі,
З якого можна пити воду.
Ти був Месія,
Для нашого, великого народу.

Мені не важко знов казати,
І хай-куди Лихий веде.
На будь-якій землі, країні,
Ми не забудемо тебе.

І прийде час, настане днина,
Засяє сонце надворі,
І позбираються всі люди,
Збудують храма на твоїй горі.

     Т.Г.Шевченко – великий український народний поет. Життя нашого генія таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було правдою. Робота по ознайомленню з життям та творчістю Кобзаря проводиться систематично і в певній послідовності. Зміст такої роботи полягає в ознайомленні із його життєвим та творчим шляхом; формуванні почуття патріотизму, ставлення до рідної мови; вихованні морально-духовних цінностей дошкільників. Необхідно відзначити, що така робота сприяє всебічному розвитку дітей, розвиваючи у них не тільки мовлення, але і такі розумові здібності, як пам’ять, увага, мислення. Для того, щоб показати дітям якою милозвучною і мелодійною є наша українська мова, мова нашого Кобзаря, спонукаємо дітей вслухатися в її звучання.

СВЯТО МАКОВІЯ